Я радіоаматор з 1977 року. Люблю вважати себе аматором-універсалом. Мені подобається багато напрямів радіоаматорства: КХ, супутники, цифрові види зв'язку, зокрема FT8 і VarAC, УКХ-режими, як-от DMR/Wires і D-Star, а також час від часу контести й полювання на DX. Я пробував FT4 через супутники та APRS через супутники. Мабуть, мені просто подобається в чомусь розібратися й рухатися далі. Ще я із задоволенням вдосконалюю свої навички CW. І цей список можна продовжувати безкінечно.
Професійно я все життя працював у сфері інформаційних технологій (ІТ). У середній школі, в 11 років, я захопився радіо завдяки дядькові Флоріану (W1FA, SK), який приїжджав до нас у гості й вивозив мене з долини на пагорб біля аеропорту, щоб попрацювати на 2 метрах.
Мене це заворожувало. Я з головою поринув у справу й знайшов місцевий радіоклуб. Моїм наставником («елмером») був, хоч як дивно, радіоаматор на ім'я Елмер. Щомісячні збори клубу проходили в його сараї. Я позичав чимало армійського списаного обладнання й отримав ліцензію десь на свій 12-й день народження, у серпні 1977 року.
Я щосили намагався проводити зв'язки CW на кварцованому передавачі Heathkit DX-40 і приймачі Hallicrafters SX-110. Про мене навіть написали статтю в місцевій газеті, а згодом і в загальноштатній. Утім, для місцевої газети мені врешті вдалося зв'язатися лише з радіоаматором з іншого кінця міста! Життя в долині, та ще й у будинку з алюмінієвою обшивкою, мало свої недоліки!
Я їздив містом на велосипеді з портативкою, а домашню станцію саморобно підключив як ретранслятор для свого КХ-трансивера. На той час це було не зовсім законно, але як інакше я міг поговорити з Росією, катаючись велосипедом у центрі міста?
У старшій школі мій учитель електроніки був радіоаматором, і ми встановили станцію та антену на даху школи. Ще до того, як я почав розносити газети, місцевий радіоаматор узяв мене на роботу підмітати підлогу у своїй компанії. Я захоплювався радіо й зрештою отримав клас Extra.
Тоді, щоб скласти іспити з CW і теорії, треба було їхати до офісу FCC. Дістатися до Бостона для мене було все одно що на інший кінець країни. На щастя, мене підвозили інші радіоаматори, які теж туди їхали.
Радіоаматори завжди ставилися до мене добре. Свою першу роботу розробником програмного забезпечення я отримав ще під час навчання в коледжі й якимось дивом встигав відвідувати пари посеред тижня, а з четверга по понеділок писав прошивки. Інженерний керівник був радіоаматором, а хлопець, який привів мене в компанію, — радіоаматором з мого клубу. Я почав в апаратній лабораторії, але так погано там справлявся, що мені дали шанс у програмуванні. Слава Богу, там у мене пішло непогано.
У коледжі в мене були непрості стосунки з викладачами. Це був державний заклад, і комп'ютерна програма була новою. Я активно займався розробкою програм і був дуже допитливим, особливо щодо систем Unix. Мабуть, ще й трохи зарозумілим! Я або дуже добре навчався з предмета, або ледве його здавав. Деяким молодшим викладачам не надто подобалися мої запитання, а от досвідченим — як-от викладачеві-радіоаматору — ще й як!
Достроково залишивши коледж, я почав працювати в розробці програм у районі Route-128 під Бостоном. Паралельно взявся за консалтинг, коли місцевий ресторан попросив допомогти створити для нього касову систему. Так почався довгий шлях, під час якого я заснував кілька компаній у сфері навчання, консалтингу, а згодом і керованих послуг. Саме радіоаматорство допомогло мені стартувати. Та й робота в AT&T Bell Labs (там теж було багато радіоаматорів) як рядового консультанта з Unix точно не завадила.
Радіо завжди було незмінною частиною мого життя. Воно не лише подарувало мені друзів і знайомства, що допомогли на початку кар'єри, а ще й у дитинстві давало відчуття своєї особливості та впевненості. Я певен, що саме воно навчило мене спілкуватися з людьми за межами мого провінційного світу.
Радіоаматорство допомогло мені не лише професійно, а й в особистому житті. Коли 30 років тому я познайомився з дружиною, вона сказала, що її батько — радіоаматор. Я засумнівався, подумавши, що в нього, мабуть, просто CB-рація. Але вона миттєво назвала його позивний, і це мене вразило. Не знаю, чи саме це тоді все вирішило, але я повірив (і не помилився), що це знак!
Бажаючи віддячити цьому хобі, у 2022 році я приєднався до ARRL як директор з ІТ. Це був чудовий досвід: я зустрів багато прекрасних людей і дуже досвідчених радіоаматорів. Я мав змогу вивчити внутрішні й публічні системи, зокрема Logbook of The World (LoTW).
Там я здебільшого займався питаннями інтеграції систем і початком міграції в хмару. Як директор з ІТ, я почав обмірковувати, як могла б виглядати поступова, модульна модернізація LoTW — починаючи зі зменшення навантаження на службу підтримки LoTW завдяки вдосконаленню програми TQSL (резервне копіювання й відновлення сертифікатів) і перенесення значної частини обробки записів QSO в хмару. Я прагнув розпочати цю роботу, але залишив ARRL у вересні 2023 року, ще до її старту. Як для порівняно невеликої організації, ARRL має чимало власних застарілих систем. Разом із невеликим штатом і фінансовими обмеженнями це робить модернізацію складним — але не неможливим — завданням.
Я завжди буду вдячний ARRL, цьому хобі та людям, які допомогли малому хлопцеві в нього прийти, не раз підставили йому плече на цьому шляху, — і тим невидимим хвилям, які досі не перестають мене дивувати.
